Київ: Агресія
Російської Федерації проти України у Керчинській протоці продовжує знаходитись
у центрі уваги європейців, як на рівні політиків, дипломатів, так і у
експертному середовищі.
За словами новообраного президента Грузії Саломе Зурабішвілі, Грузія не може зараз перейти до співпраці з Росією, з огляду на те,
як та поводиться з Україною.
Традиційно серед європейців найбільш рішуче налаштовані дати
відсіч кремлівським авантюристам у Лондоні. Прем'єр-міністр Великої Британії
Тереза Мей на саміті G20 в Аргентині, заявила, що її країна
наполягатиме на введенні додаткових санкцій проти Росії через її агресію в
Керченській протоці.
Як ми вже повідомляли, Держсекретар США Майк Помпео заявив, що повноцінна зустріч Трампа з Путіним
може відбутися лише після звільнення українських моряків.
«Велика сімка» також вже приняла відповідну заяву щодо подій навколо Азова.
Цілком можливо,
що Сполучені Штати й надалі будуть закликати європейців, насамперед німців,
відмовитися від участі в реалізації розпочатого нещодавно проекту – спорудження
газогону «Північний потік-2».
Події
навколо Азовського моря викликали
відновлення дискусії і у самій Німеччині щодо доцільності цієї новобудови. Все
відчутніше стали чути голоси скептиків,
а то й відвертих супротивників. Чи стануть вони домінуючими?
Про це наше видання вирішило поцікавитесь у фахівця в сфері гібридних
воєн, у експерта з питань національної та
енергетичної безпеки, президента Центру глобалістики «Статегія
ХХІ», редактора журналу «Чорноморська безпека»
Михайла Гончара, який днями повернувся із Варшави, де брав участь у роботі ІХ Польсько-українського форуму, що проходив у польській столиці під егідою
Фундації Баторія та Міжнародного Фонду «Відродження».
- Михайле Михайловичу, перед
тим, як перейти до обговорення можливої реакції Заходу на дії Москви, в тому
числі і в енергетичній сфері, хотілося б почути від вас, як від редактора
спеціалізованого видання «Чорноморська безпека», вашу власну оцінку подій біля
Керченської протоки, тим більше конфлікт у акваторії Азовського моря визрівав
давно.
- Нинішні події в
Керченській протоці підтверджують висновок нашого спільного з фахівцями ВМС
України дослідження, що було опубліковано в останньому номері журналу
«Чорноморська безпека» щодо небезпечності проектів «потоків», як підгрунтя для нарощування
Росією своєї воєнної присутності на Балтиці та в Чорномор'ї після запуску їх в
експлуатацію:
«Спорудження мосту через Керченську протоку стало
приводом для розширення Кремлем переліку завдань не тільки Чорноморському
флоту, але й Повітряно-космічним силам, Росгвардії, ФСБ, розвідувальним
організаціям РФ. Можна впевнено констатувати, що побудова «Північного потоку-2»
на Балтиці та «Турецького потоку» на Чорному морі буде використана Росією для
обґрунтування збільшення та урізноманітнення своєї військової присутності в акваторіях обох морів та
на узбережжі. Привід – необхідність захисту стратегічно важливої морської
інфраструктури, спільних і взаємовигідних російсько-німецьких,
російсько-турецьких та російсько-болгарських відносин у торгівлі газом, а також
нейтралізації загроз з боку НАТО, США,
України, Польщі та країн Балтії, які, мовляв, готові вдатися до агресивних дій
з метою блокування/знищення нової інфраструктури, появі якої вони активно
протидіяли».
- Оскільки номер часопису
вийшов з друку у жовтні, ще до чергового брутального порушення Росією норм
міжнародного права біля Керченської протоки, ваше попереднє побоювання
мілітаризації, здавалося суто цивільних інфраструктур, явно було не зайвим.
Проте, нещодавно на Facebook ви зазначили, що подібним способом Москва діє не тільки на
Півдні, але й на Півночі…
- Дійсно,
агресивні російські підходи відчули на собі нещодавно й у Фінляндії та
Норвегії. І президент, і прем’єр Фінляндії публічно звернули увагу на це. Росія
вдалася до прихованого використання засобів РЕБ, внаслідок чого сталися збої в
роботі GPS-навігації на північних територіях обох скандинавських країн, що
межують з РФ. Військові Фінляндії попередили Центр авіанавігації про
несанкціоноване втручання. Раніше схожі збої зафіксували у Норвегії. І норвежці
так само запідозрили РФ у втручанні в роботу супутникових навігаційних систем в
той час як з 25 жовтня до 7 листопада у Норвегії тривали найбільш масштабні з
часів завершення Холодної війни військові навчання НАТО «Trident
Juncture-2018».
Норвезький
фрегат, що брав участь в навчаннях НАТО в Баренцевому морі, зіштовхнувся з грецьким
танкером та отримав серйозні пошкодження й практично затонув. Один з чинників
фатальної помилки екіпажу – збій в навігаційній системі, який на мій погляд,
був спричинений впливом російських засобів РЕБ на функціонування GPS. Російські ЗМІ відверто насміхаються над США та
НАТО, які недооцінили яку «кузькіну мать» Москва може показати у відповідь на
знищення російського літака-розвідника Іл-20 у Сирії.
- Провокації у Скандинавії,
тепер - Чорне море, Керченська протока,
Азов. Чому саме зараз?
- Можливо, зовсім
не випадково, що агресія проти групи катерів
ВМСУ трапилася відразу після чергових відвідин Путіним Криму. Очевидно, що
Росія демонструє у силовий спосіб хто господар в Криму, на Азові та у Чорному
морі. До того, користуючись улюбленою методою кремлівської дипломатії, Путін
напередодні саміту G20 мабуть вирішив таким чином підвищити свої ставки у
переговорах із Заходом.
- Але може вже перегнув
палицю та Фортуна нарешті притомилася весь час прислуговуватися авантюризму… Скажіть,
на вашу думку, чи може цивілізований світ посилити тиск на цього гросмейстера
інтриг, підкупу й шантажу, аби навіть його співвітчизники усвідомили, що «Акєла
таки промахнувся»?
- Сподіватися
виключно на сприятливий для нас жереб Фатума не варто. Агресивні дії Росії потребують негайних, жорстких та конкретних дій у відповідь. Однак,
вони мають бути асиметричними, оскільки Росія домінує в Чорному та Азовському
морях у воєнному відношенні і тут навряд чи ми щось зможемо протиставити.
Настав час
зупинити Росію спільними зусиллями. Однак, просто заклику до ЄС (який доволі
безпорадний), НАТО та США недостатньо. Він має бути конкретизований по больових
точках Росії. Цілком резонно вимагаючи від спільників дій, а не висловлення
занепокоєння, та спонукаючи їх до посилення санкцій, важливо самим показувати
приклад. Отже, Київ офіційно має поставити вимогу до європейських партнерів,
заручившись підтримкою США, припинити реалізацію проектів російських потоків. Мова йде насамперед
про реалізацію проектів газопроводів «Північний потік-2» та другої нитки
«Турецького потоку».
Якщо німцям хочеться «зберегти обличчя», то
вони можуть запропонувати Росії «відкласти реалізацію неоднозначного проекту на
невизначений час» ...
- Між рекомендаціями
експертів і діями політиків - дистанція чимала. Проте, до чого в основному зараз
закликають вітчизняні та зарубіжні фахівці, в тому числі і в сфері енергетики,
де Росія звикла відчувати себе ледь не монополістом? Зокрема, до якого
спільного знаменника прийшли українські і польські експерти під час дискусій на
ІХ Польсько-українському форумі?
- З боку польських
приятелів прозвучала слушна ідея запровадити практику квотування на імпорт
енергоресурсів до ЄС. Євросоюз полюбляє ж усе
скрізь квотувати. Чому б тоді не ввести квоти на імпорт російської
нафти, газу, нафтопродуктів? Норвежцям можна дати 100% квоту, тим більше вони в
особливих стосунках з ЄС в рамках EFTA. А путіноїдам - навпаки квоти урізати.
Чим не асиметрична реакція? Не хочуть у Берліні нових санкцій – так введіть
квоти й покажіть що можете асиметрично підтримати Норвегію, яка НІКОЛИ не
підводила у постачанні енергоресурсів до ЄС. Дати квоту на туркменський газ. І
поки Росія буде блокувати його транзит до ЄС, урізати поставки російської нафти
в ЄС. Адже дефіциту нафти на світовому ринку нині не спостерігається.
До цих порад
польських колег я б додав ще декілька ексклюзивних: чи не варто Європейському
Союзу, скажімо, заморозити реалізацію
проектів будівництва нових атомних енергоблоків російської конструкції? Це дуже
б лягло на душу німецьких зелених антиядерних настроїв і стимулювало французьких, канадських, американських, китайських та інших постачальників
ядерних технологій.
До речі, путінські
іграшки для дорослих - газопроводи - може частково зламати й наш «Нафтогаз»,
якщо вдасться до арешту трубної продукції в портах Фінляндії, Швеції та
Німеччини, яка тепер йде в роботу - укладається на дно Балтики. І «Нафтогаз»
тут мав би показати приклад, адже «Газпром» так і не сплачує 2,7 млрд. доларів
США за рішенням Стокгольмського арбітражу.
Час для
дипломатії, заяв та нот, не підкріплених діями, минув.
- У 2019-му році завершиться
дія газової угоди між Москвою та Києвом, яка була укладена у 2009-му році під
патронатом тодішнього прем’єра
Ю.Тимошенко. Але при збереженні окупації Криму в найближчій перспективі, за
нинішніми відносинами між країнами, яким чином нам надалі залишатися
транспортером російського газу на Захід?
- Дійсно, наступного року дія контракту завершується і
Газпром не має наміру його продовжувати і не бажає укладати новий. Москва прямо
заявила, що транзит через Україну нібито
є занадто ризиковим,
тому власне і будує усі ці нові «потоки». Проте Росія (не без тиску Заходу) заявляє, що частина
газу на Європу все ж таки буде йти через нашу ГТС. Обсяг транзиту складатиме
ніби скромних 15 млрд кубів.
Це може здійснюватись у режимі короткотермінового контракту на рік чи два, з
продовженням кожного наступного року. І так буде принаймні до того часу, доки вони не завершать
спорудження усіх розпочатих проектів. Адже одна справа - кинути магістраль через море, але потрібно ще провести газ до споживачів
німецьким суходолом, аби
вийти на запланований обсяг прокачки
газу - в 55 млрд кубів. Тому ще декілька років наша ГТС матимемо певне гарантоване навантаження.
- Добре, а хто буде укладати нові, хай і короткотермінові угоди? -
Уряди?
- Ні, - господарчі структури - Нафтогаз і Газпром.
- Але стосунки між ними з’ясовувалися навіть у Стокгольмському арбітражі. Чи не
буде це накладатися на саму процедуру й атмосферу укладання нових
короткотермінових контрактів?
- Звичайно, буде. Але це і добре, що ми зараз не такі
податливі, як були раніше і навчилися відстоювати свої економічні інтереси не
тільки в кулуарному режимі кабінетів, а й за допомогою міжнародних механізмів
їх захисту.
Адже Газпром не тільки не виконав нині чинного контракту, де
чорним по білому було записано про гарантію щорічної прокачки через нашу ГТС
щонайменше 110-мільярдного обсягу газу, але й рішення Стокгольмського
арбітражу, яке випливає через невиконання Москвою своїх зобов’язань. Разом з
штрафними санкціями сума боргу дорівнює 2.7 млрд доларів. Яким чином Нафтогаз
буде діяти - покаже час. Цілком можливо, що українська сторона буде поєднувати
питання блокування «Північного потоку-2» із зусиллями щодо стягнення цього
боргу, включаючи арешт трубної продукції.
- Добре, але якщо не вдасться заблокувати усі ці нові потоки, невже
через декілька років загроза Кремля - зробити українську ГТС грудою металобрухту
може матеріалізуватися?
- Сподіваюсь,
що ні. Звичайно обсяг транзиту буде вже менший. Але крім диверсифікації потоків
нам слід проводити цілий комплекс заходів з енергоефективності, пошуку
альтернативних джерел енергії, нарешті необхідно модернізувати саму ГТС. І якщо
Газпром не хоче пускати через нашу газотранспортну систему свій газ, слід
знайти спосіб змусити його
пустити своїми лініями транзиту, а потім і нашими той же туркменський газ.
- Але ж він колись йшов до Європи крізь російську та нашу трубу?
- Так, за
посередництвом сумнозвісного
«РосУкроЕнерго». Проте, чи
зможе та ж Німеччина тиснути на Росію, аби послабити її монополію, якщо вона
сама налаштована в збільшенні співпраці з Газпромом?! Питання - з розряду риторичних…
- До речі, а що сталося в енергостосунках між Москвою та Ашхабадом?
- У 2009-му році, здається, Москва в односторонньому режимі
відмовилися від транзиту туркменського газу в тому обсязі, який був раніше. Там
був якийсь вибух на газогоні. І хоч туркмени
швидко ліквідували наслідки аварії, ця надзвичайна ситуація
техногенного характеру дала Газпрому формальний привід, аби
переглянути умови контракту з новим туркменським керівництвом. Адже контракт
2003-го року, укладений ще за життя Туркменбаші Ніязова, мав діяти аж 25 років!
Такий брутальний підхід Москва застосувала, розуміючі, що Ашхабад, на відміну
від Києва, у жоден міжнародний арбітраж
звертатися не буде.
- Пане Михайле, якщо підсумувати першу частину нашої бесіди, скажіть, - що
дає вам, як експерту в галузі енергетичної безпеки, надію на те, що вона в нас найближчим часом
якщо не зміцніє, то принаймні у далекій перспективі суттєво не послабне?
- На даному етапі, час ніби-то не на нашому боці, але я би не впадав у відчай. У стратегічному
сенсі він й не на стороні Росії, адже
ставка на газ, як на інструмент геополітики не може весь час приносити одні
лише дивіденди. Така політика
занадто ризикована, з огляду на весь
час зростаючу недовіру європеенйців до волюнтаризму Росії та на неприйняття подібного підходу не тільки
споживачами російських енергоносіїв, але й світовою громадою.
Також слід враховувати постійні зміни кон'юнктури цін на енергоносії на
світовому ринку і тренд тут не завжди в бік їх підйому. До того ж не варто
недооцінювати фактор технічного прогресу, в тому числі і в енергетиці, який
підрізає позиції монополістів традиційних вуглеводнів.
Олександр Воронін,
FNI
P.S. Оскільки головний споживач російського газу - Німеччина, в заключній частині інтерв'ю з Михайлом Гончаром, ми приділимо більш предметну увагу саме німецькому аспекту російської енергетичної експансії. Адже поряд з експлуатацією вже прокладеної ділянки газопроводу «Північний потік», почалася реалізація «Північного потоку-2», а в планах європейського газового монополіста - намічений запуск в перспективі і третього за рахунком «Північного потоку». З’ясуємо: чи зможе світова спільнота якимось чином впливати на Берлін і чи всі в самій Німеччині уподібнилися екс-канцлеру Шредеру в маніакальному прагненні грати виключно в газпромівській команді?