Київ: Недільна
бойова атака, здійснена Росією проти українських кораблів з подальшим взяттям у
полон екіпажу, так само, як і оголошення воєнного стану в десяти прикордонних
областях України, - продовжує залишатися в центрі європейського і світового
інтересу.
Цілком природне бажання українських військових моряків
зміцнити свою присутність в
Азовському морі, в районі стратегічно важливих для України портів - Бердянська і
Маріуполя, не суперечить ні статтями 17 і 38 Конвенції ООН з морського права,
ні 2-ій статті Договору між Україною і Російською Федерацією про
співробітництво у використанні Азовського моря і Керченською протокою, нині
російською стороною трактується виключно як провокація з боку Києва.
Прокоментувати подібний люфт агенція FNI попросила Валерія
Кравченка, старшого наукового співробітника відділу проблем зовнішньої
політики і міжнародної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень.
-Валерію, в
понеділок у позачерговому режимі з Азовським порядком денним, засідав не тільки
український парламент, але
й комісія «Україна-НАТО», ПА
ОБСЄ, і нарешті Радбез ООН. Як би ви охарактеризували ставлення світової
громадськості до конфлікту біля Керченської протоки? Іншими словами: чи
навчилась нарешті вітчизняна дипломатія обігрувати більш досвідчену і багаточисленну
– російську міжнародну команду?
- Реакція є, вона переважно - проукраїнська. Проте, перший відгук нашого стратегічного партнера зі США - здався мені маловиразним. Трамп і Помпео спочатку взагалі
порекомендували посадити за стіл Порошенко і Путіна - нехай, мовляв,
домовляються між собою. Але
чи буде сенс від того, що на паритетних міжнародних умовах посадити за один
стіл жертву і агресора, без осуду останнього? Як на мене, це - неприйнятна для України пропозиція.
-Ну це
ж була лише перша реакція Білого дому. Трамп же часто змінює свою думку.
Ось і тут, вже на наступний день,
він сказав, що чекає від своєї команди по національній безпеці «повного звіту» щодо інциденту з нападом і захопленням українських моряків в Азовському морі,
який буде мати «вирішальне значення» в його бажанні зустрітися з Путіним в
Аргентині на полях саміту G20. І
все ж яка ваша оцінка позачергового
засідання Радбезу ООН?
- Тут начебто все проходило за заїждженою колією:
зустрілися, подискутували, розійшлися. Проте, саме на таких рутинних для
кадрових дипломатів заходах (хоч і з тривожним порядком денним) ми послідовно даємо зрозуміти світу: що ж
насправді відбувається біля
наших кордонів і в даному конкретному випадку - чітко артикулювали свою
позицію, оскільки у деяких зарубіжних політиків і дипломатів все ще залишилися
деякі ілюзії щодо цілей Росії і способу їх реалізації, до яких вдається Кремль.
І те, що трапилося в Керчі - в аналогічному форматі могло трапитися, скажімо, і
в акваторії Балтійського моря, в безпосередній близькості з країнами Балтії, що
входять до НАТО.
З одного боку, в наявності є агресивна поведінка ФСБ РФ. Але
Росія завжди поводиться самим безцеремонним і нахабним способом, як сильний актор
і ми повинні були очікувати на подібну
реакцію, тим паче 23 вересня під аркою Керченського
моста в Азовьке морє увійшов
наш військовий корабель «Донбас», який
був захоплений росіянами в Криму в 2014-му, але через два роки все ж
переданий українській стороні.
І якщо ми прагнемо симетрично відповісти на російську
мілітаризацію Азова, то в даний момент змушені констатувати, що в акваторії
цього моря дійсно не вистачає кораблів нашого ВМФ і три катери класу «Гюрза» і
«Діамант» Маріуполю не завадили б. Тим більше, що з Дону Росія постійно
перекидає свої кораблі на Азов. Напруженість наростала. І морський десант в
районі Бердянска - цілком реалістичний сценарій подальшого розвитку подій.
При всьому тому, що за міжнародним морським
правом і за договором 2003 року прохід наших кораблів в Азовське море є - цілком прийнятний і легітимний захід, але після 2014-го року де-факто такі
маневри містять в собі і певні
ризики. Адже крім
міжнародного права є і те, що називається real politic. Тому до певної міри «останній кидок» наших кораблів з Чорного в Азовське море можна
ще додатково трактувати і як своєрідне тестування червоних ліній, хоча ми могли
припустити, що на цей раз Росія не дозволить пройти нашим морякам під аркою.
Якби вони і на цей раз дали прохід нашим судам, - то це
означало, що у них не було ситуативного плану прямо зараз влаштовувати
провокації проти нас. Але ж час іде, Азов замерзає, а зимовий період - не дуже
сприяє проведенню тієї ж гіпотетичної десантної операції.
А з іншого боку ми ж теж очікуємо, коли до нас весною
надійдуть передані нам американцями «Айленди». Тому можливий розрахунок був і на те, щоб після цьогорічної
осінньої «Гюрзи» весною туди б пройшли і згадані ескортні фрегати
заокеанського виробництва.
-До речі, наприкінціі
жовтня до Києва приїжджала російська делегація, яка мала намір з нашою владою
ділити квоти на вилов риби в Азовському морі. Але завдяки протестам нашої
громадськості «30-та сесія російсько-українська комісія з питань рибальства в
Азовському морі» змушена була згорнути свою роботу. Як ви вважаєте дії наших
активістів були виправдані?
-Безумовно, з агресором домовлятися не можна. Після того, як
з боку Росії був фактично зґвалтований Великий Договір 1997-го року, ми повинні
були його денонсувати, а усі
спірні питання судноплавства звіряти з міжнародним морським правом.
Думаю, що нам давно пора було розірвати дипломатичні
відносини з країною-агресором. І хоч глава нашого МЗС Павло Клімкін стверджує,
що де-факто їх у нас і так давно вже немає, але будь-які символи лише
деморалізують нашу громадськість. Адже інші країни реагують більш виразно і
різко, навіть за менших
прецедентів, ніж той, що трапився у нас.
-У понеділок між
вітчизняними силовиками і парламентаріями був досягнутий компроміс щодо воєнного стану, яке з
сьогоднішнього числа вводиться на місяць в 10-ти регіонах країни. Даний факт
тут же обріс не лише їдкими коментарями російських пропагандистів, а й грою в
конспірологію серед значної частини вітчизняних експертів. Як би ви оцінили
подібну одностаінйсть?
-Так, багато довелося почути докорів Президенту і
щодо узурпації влади, і щодо обмеження прав людини. Упевнений, що у Глави
держави були вагомі підстави для такого кроку, і передвиборні розрахунки в них були не головними. Швидше
за все, розвідувальні дані щодо
значної концентрації військ уздовж нашого кордону зовсім - не фантазія.
Причому потенційною загрозою може бути не тільки
згаданий мною сценарій морського десанту, але й атака розгорнутого
ударного угруповання з Півночі або з Придністров'я, тому власне і на Вінниччині запроваджується військовий стан. Крім
того, «рубати вікно на Крим суходолом» - завжди вважалося одним з
передбачуваних планів агресора.
На мій погляд, не зайвим було б місячне введення військового
стану і на території
Тернопільської та Рівненської областей, де знаходиться Почаївська лавра. В
контексті того, що українське православ'я може отримати Томос від
Константинополя на створення автокафаліі, Москва може вдатися до певних провокацій в цьому
регіоні.
У будь-якому випадку, я впевнений, що введення військового стану, нехай і обмежене за територією і у термінах, - дійсно сприятиме зміцненню національної
безпеки країни.
Олександр Воронін, FNI