Олеся Яхно: «Україна вже перемогла, але Кремль поки цього не зрозумів і не прийняв»

Київ: Окрім 5-річчя початку Революції Гідності, минулий тиждень (вірніше навіть один його день - четвер, який плавно перейшов у п'ятницю) були знаковими для українського парламенту. Законодавцями був прийнятий Державний бюджет на наступний рік, а, після попереднього висновку Конституційного Суду України, парламент конституційною більшістю в першому читанні підтримав ідею закріплення європейського і євроатлантичного курсу в Основному законі країни.

Окрім того народні депутати України вкотре безуспішно намагалися лишити депутатського імунітету одного зі своїх колег, а в рядах «Опоблока» трапився розкол, в наслідок чого один з його співголів - Юрій Бойко та його однодумець Сергій Льовочкін були виключені з фракції, що, безумовно,  свідчить про наближення виборів.

Прокоментувати події останніх днів ми попросили нашого постійного співрозмовника - політолога Олесю Яхно.

Front News International: - Олесю, ви останнім часом брали участь у багатьох міжнародних і загальноукраїнських дискусіях, присвячених проблематиці національної безпеки. Тож у контексті рекомендацій наших зарубіжних партнерів, як Ви вважаєте: голосування в четвер у Верховній Раді законопроекту про зовнішньополітичний курс нашої країни на ЄС і НАТО - було важливим рішенням?

Олеся Яхно - Так, безумовно. Зрозуміло, що можливе закріплення в Конституції України євроатлантичного курсу (а перший крок в цьому напрямку вже зроблений) не гарантує автоматичного вступу нашої країни в ЄС і НАТО. Але така фіксація геополітичного вибору України, по-перше, є певним запобіжником від спроб політиків-реваншистів, які орієнтуються на Росію, розгорнути ситуацію назад.

По-друге, в умовах безвідповідальності політичного класу, котрий у своій більшості, вважає за доцільне загалом нічого не міняти, чіткий геополітичний орієнтир є одночасно і стимулом для внутрішніх перетворень. У цьому сенсі, 311 голосів депутатів (проголосували всі фракції й депутатські групи, за винятком Опозиційного блоку) - за президентську ініціативу закріпити євроатлантичний курс України в Конституції знімають будь-які звинувачення нібито в передвиборному піарі і підтверджують розуміння важливості цього кроку.

FNI - Президент РФ Володимир Путін в черговий раз приїхав до окупованого Росією українського Криму. Наш МЗС прийняв чергову ноту. Нещодавно в одному з комітетів ООН прийняли третю за рахунком резолюцію щодо анексуваного Криму, яка в грудні буде проголосована й на засіданні Генеральної асамблеї ООН. Але моє кримське запитання до вас, як до експерта, на цей раз пов'язане з відновленням контактів між Москвою і Токіо щодо долі спірних Курильських островів. Наше видання двічі розміщувало тематичний огляд думок з цього приводу, Багато хто вважає, що метафорично Путін хоче обміняти Крим на Курили. Мовляв, віддавши на якихось умовах Курили японцям, він тим самим проб'є пролом в міжнародній дипломатичній блокаді Кремля і змусить світ на певний час забути про Крим. Ви згодні з такою тезою?

О.Я. - Це нереалістично міняти Крим на Курили. Великі суб'єкти геополітики ніколи не погодяться з анексією Криму, і санкції проти РФ будуть тільки наростати, особливо з урахуванням «гібридної поведінки» Росії не тільки на українському напрямі. Як сказав раніше Курт Волкер, США кожен місяць-два будуть вводити нові санкції проти РФ, що ми й спостерігаємо - нові санкції вводяться з найрізноманітніших приводів.

Що стосується ситуації з Кримом, Курилами і т.д., то тут Росія може зіткнутися зі зворотним ефектом. Якщо російська влада раптом вирішила, що вона може переглядати рішення з минулого і змінювати кордони заднім числом, то чому цього не зможуть зробити інші? Ось, скажімо, днями партія «Справжні фіни» запропонувала Фінляндії вимагати у Російської Федерації повернення територій (в тому числі Карелії), переданих Росії наприкінці Другої світової війни, аби повернутися до кордонів 1939 року.

Незалежно від того, яка природа цих заяв, розпочатий Росією процес перегляду історії (а разом з нею - і кордонів), в результаті, може обернутися «політичним бумерангом» для самої РФ. Може виявитися, що Росія анексувала не тільки українську церкву 300 років тому. Згідно з логікою російської влади, яка раптом вирішила в 2015 році, що «прийняті в 1954 році рішення президій Верховних Рад РРФСР і СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР не відповідали Конституції РРФСР і Конституції СРСР», виходить, що і інші подібні рішення радянського періоду, за аналогією, теж нелегітимні.

Наступним рішенням російської влади має бути, скажімо, визнання нелегітимним рішення президії Верховної Ради СРСР в 1944 році про входження Псковської області в РРФСР з Естонською СРСР і Латвійської СРСР.

Або ось щодо виведення військ СРСР з Афганістану Держдума РФ теж вирішила переглянути позицію заднім числом. Депутати Держдуми нещодавно  схвалили проект постанови, в якому йдеться про те, що рішення З'їзду народних депутатів СРСР 1989 року, який засудив введення військ в Афганістан, не відповідає «принципам історичної справедливості». У цьому сенсі, ті, хто формують сьогодні політику в РФ, ще не до кінця не усвідомлюють деструктивність використання історії та політичного минулого в пропагандистських цілях. У Росії вже є досвід підпорядкування історії як науки правлячої ідеології, що закінчився розвалом Радянського Союзу.

Відсутність громадських наук і, відповідно, фундаментальних досліджень, навіть звичайних соцдосліджень, що дозволяють вивчати громадську думку і коригувати курс, привели до того, що розвал СРСР навіть не прораховувався на рівні еліт. Сьогодні в Росії взагалі все як пропаганда. Росія живе минулими заслугами і одночасно обнуляє їх.

FNI - На цьому тижні в залі ВРУ не тільки підтвердили курс країни на Європу та затвердили державний кошторис на 2019 й рік, але й намагалися на практиці реалізувати передвиборчу обіцянку більшості політиків ще з середини 90-х років, і одну з вимог Євромайдану – позбавити законодавців депутатського імунітету, але віз, як то кажуть, і нині там. Тому процедура притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності  має одинично-персональний характер.

О.Я. - Почнемо з бюджету. Дуже добре, що депутати вперше завчасно прийняли основний фінансовий документ, нехай і під ранок. Тому що, по-перше, це важливо, з точки зору подальших переговорів з МВФ, а, по-друге, з точки зору продовження різних галузевих програм як на загальноукраїнському, так і на місцевому рівнях.

Що стосується змісту, то, незважаючи на велику кількість поправок, в цілому, проект бюджету можна вважати збалансованим. Нагадаю базові показники (з урахуванням поправок): зростання ВВП на рівні +3; інфляція - 7,4% (в 2018 - 9,9%); держборг - скорочення до 52,2 ВВП, в 2020 - до 49% (в 2018 - 60% ВВП); доходи - понад 1 трлн.грн., витрати - понад 1,1 трлн.грн, дефіцит - 2,28%.

Що стосується депутатської недоторканності, то чим ближче до виборів, тим все більше ми переконуємося в тому, що велика частина політиків, які обіцяли зняти недоторканність, всіляко саботують (затягують) забовтують цей процес, придумуючи всілякі відмовки.

FNI - До речі, чи ознайомлені ви зі статистикою: скільки загалом депутатів знаходяться на гачку у нашої Феміди?

О.Я - Загальну цифру назвати складно, хоча б тому що вони знаходяться на різних стадіях розслідувань. Мені, чесно кажучи, не дуже подобається, що велика частина зусиль спрямована на те, щоб в принципі дати добро слідчим органам. Якщо комусь вручається підозра, це ж не означає, що він винен.

FNI - Тим не менше, днями запит Генпрокуратури про надання згоди Верховної Ради на розслідування діяльності Станіслава Березкіна, за підозрою в скоєнні кримінального діяння, було блоковано його колегами. Як би ви прокоментували цю історію?

О.Я. - Профільний комітет, як ми знаємо, підтримав пропозицію про зняття депутатської недоторканності з Березкіна на період слідства, але не підтримав ініціативу затримання і арешту. Депутати ж таки - не проголосувало навіть за першу позицію (рішення комітету носить рекомендаційний характер). Всього 160 голосів депутатів «за» - наочний доказ того, що народні обранці ногами і руками будуть чіплятися за існуючі привілеї.

FNI – Доводилось  чути версію, що у випадку з тим же Березкіним недостатня наполегливість депутатів  була обумовлена ​​слабкою аргументацією Генпрокуратури і НАБУ, що прозвучала в залі. Мовляв,  наведені підозри були недостатньо обґрунтованими.

О.Я. - Впевнена, що всі ці розмови про те, що Генпрокуратура, НАБУ і САП неякісно готуються до звинувачень - це логіка і відмовка в стилі "сам дурень". Адже всі прекрасно розуміють, що депутати мають недоторканність, відповідно - низка слідчих дій (без окремого на те дозволу парламенту) апріорі обмежена.

Адже тільки повноцінне слідство може сповна знайти достатні підстави для подальшого звинувачення або виправдання людини. Той же арешт недоторканної Надії Савченко трапився через розслідування дій не-депутата Рубана.

Тому депутати явно лукавлять, кажучи про недостатність аргументів з боку органів обвинувачення. Адже саме тому потрібно зняти депутатську недоторканність, щоб слідство отримало добро на проведення базових дій, у випадку підозри в корупції або інших порушень закону, але депутати (незалежно від фракційної приналежності), як ми бачимо, все-таки вперто не хочуть добровільно самообмежувати свої можливості.

Тим часом, обмеження депутатської недоторканності могло б стати однією з важливих передумов для якісного, а не кількісного, оновлення еліт на парламентських виборах в 2019 році.

Адже дорікаючи прокуратуру в недостатності аргументів і не даючи добро на слідчі дії, законодавці тим самим підштовхують її до провадження слідства у незаконний спосіб, а щоб воно дійсно проходило в строгій відповідності з законом й потрібен дозвіл Ради. Виходить якесь порочне замкнене коло…

FNI - Вище Ви сказали, що «вперше така велика кількість народних депутатів знаходяться в статусі підозрюваних в скоєнні злочинів різного роду». Чи означає це що нинішній парламент за своїм кадровим складом - більш «злодійкуватий», ніж його попередники або те що наші слідчі структури стали більш упереджено ставиться до народних обранців?

О.Я. - Не думаю, що увага слідчих органів пов'язана з тим, що цей склад парламенту - більш корупційний. Це пов'язано, по-перше, з більшою відкритістю представників влади для суспільства і антикорупційних органів (ті ж електронні декларації), а, по-друге, з новими механізмами та органами (НАБУ, САП), які, може, ще не демонструють ефективність на рівні кінцевого результату (рішень суду), але на рівні уваги - точно результат є.

До запровадження електронних декларацій у нас взагалі була стійка думка, що несплата податків - не є серйозним злочином. Тому і нові антикорупційні органи, і запит суспільства на боротьбу з корупцією і вже згадана відкритість влади - все це впливає на статистику залучення політиків й чиновників до відповідальності. І всі ці новації спрямовані, як на профілактику - запобігання зловживанням у майбутньому, так і на покарання тих, хто зловживає.

У цьому сенсі депутатам, які голосно кричать про рівень корупції та про те, як погано працюють слідчі органи, і при цьому блокують своїм голосуванням процедуру зняття депутатської недоторканності на період слідчих дій (трохи що - відразу розмови про «політичні репресії»), слід, в першу чергу, сконцентрувати увагу на власних діях щодо боротьби з корупцією.

У решті-решт, зняття депутатської недоторканності та згода на початок слідчих дій - це ж не оголошення людини злочинцем. У нас же презумпція невинуватості і назвати винним підозрюваного може тільки суд.

FNI - Якою є доля Виборчого кодексу? У першому читанні законопроект про це було прийнято ще рік тому, але розгляд поправок до нього-затягнувся, причому навіть не в профільному комітеті, а у спеціальній депутатській комісії. І західні експерти, і громадські активісти наполягають на переході до формування парламенту за відкритими регіональними списками ...

О.Я. - Річ не в тиску Заходу та вулиці. Точніше, - не тільки в них. Є дуже різні групи інтересів у Верховній Раді, у політичної еліти країни в цілому, які дуже складно поєднати. Та й розподіл на прихильників «мажоритарки» і «списочників» - далеко не єдина перешкода. Це перший рівень, але їх є декілька.

Навіть серед прихильників пропорційної системи є ті, хто підтримує виключно партійну систему з відкритими списками, а є ті, які вважають, що і закриті списки - цілком  прийнятні. Причому, як показала наша практика виборів за трьома основними моделями (мажоритарною, пропорційною та змішаною), зловживання спостерігалися й у мажоритарній, і в партійній складовій парламентських виборів.

Другий аспект, що не сприяє прийняттю Виборчого кодексу в другому читанні, - це його певна структурна громіздкість. У документі закладаються зміни не тільки на рівні парламентських виборів, а й на рівні президентських і місцевих виборів. Якщо зміни щодо президентських виборів - не кардинально, то зміни, що стосуються місцевих виборів, зачіпають різні групи інтересів. Тому, думаю, що в нинішньому парламенті буде дуже складно поєднати різні групи інтересів стосовно Виборчого кодексу.

FNI - На цьому тижні трапився розкол у партії «Опозиційний блок» та в її парламентській фракції. Юрій Бойко та Сергій Льовочкін, що долучилися до партії Рабіновича-Медведчука «За життя!», були вигнані з колись рідної парламентської фракції і поки що поповнили лави позафракційних депутатів. Як ви вважаєте, в міру наближення президентських і парламентських виборів, - чи не стане це стартовим сигналом до подальшого дроблення парламенту, в тому числі і серед депутатів, які тяжіють до парламентської коаліції?

О.Я. - Ситуація в «Опоблоці» - самостійна сама по собі і не відтілює загальну тенденцію броунівського руху в Раді. Ще в період формування Опозиційного блоку на руїнах Партії регіонів, він  спочатку складалася з двох великих груп (групи Льовочкіна-Бойка-Фірташа і групи Ахметова). Цей союз був орієнтований на політичне збереження. Навіть на рівні фракції був дуалізм - маю на увазі наявність двох співголів фракції. У цьому сенсі федералізація Оппоблока була лише  питанням часу.

Якщо говорити про загальну тенденцію для опозиційних фракцій, то вона полягає в конкуренції за статус головного опозиціонера (читай - головного популіста). Тому в жодні союзи до другого туру президентських виборів, коли визначиться два головні претенденти, я не вірю.

FNI – Оскільки, Олесю, ви заговорили про вибори, на останок хотілося би поцікавитесь у вас: які головні ризики для країни Ви бачите у передвиборний період?

О.Я. - Якщо порівнювати ситуацію на 2018 рік з ситуацією 2014 року, то, звичайно ж, ми стали сильнішими. Не просто зберегли Українську державність (а ризик повномасштабної війни з боку РФ в 2014-2015 роках був досить високим), і не просто подолали ризик економічного краху. Але й поліпшили ряд показників, якщо говорити про макроекономічні показники, і змогли переорієнтувати наші ринки - за чотири роки наш експорт в ЄС зріс з 28% до 42%. За великим рахунком, Україна вже перемогла, але Кремль поки цього не зрозумів і не прийняв.

У цьому сенсі, я в черговий раз повторю, що стратегічно Україна робить все правильно. А суперечок і дискусій всередині країни буде ще дуже багато, в тому числі з найгостріших питань. І це цілком природно, навіть закономірно. Десь чогось не хочемо (я про саботаж), десь щось не вміємо, але вчимося. Але на рівні цілей - все робимо правильно.

А це значить, що у запалі патріотизму, популізму, солідаризму, справедлмвізму, лібералізму, соціалізму, консерватизму, радикалізму, дебілізму і т.д., які іноді дивним чином можуть поєднуватися в одному політиці (політичній групі) політичному класі, необоротних помилок, все ж, не буде.

Але ризики, звичайно ж, є - як зовнішні, так і внутрішні. Зовнішні ризики - не обов'язково безпосередньо пов'язані з Україною, але побічно мають найважливіше значення. Ось, скажімо, приклад з Інтерполом - добре, що колективними зусиллями вдалося запобігти обрання главою Інтерполу кандидата від Росії. Але, впевнена, що ризиків подібного характеру буде ще чимало.

Якщо говорити про внутрішні ризики, то це ризик приходу «реваншистів» і популістів, які можуть не стільки змінити геополітичний вектор, скільки - призупинити темп реформ і неадекватно реагувати на існуючі зовнішні ризики.

Олександр Воронін, FNI